Повышение конкурентоспособности представляет собой процесс изменений, и как какой-нибудь процесс, особенно тот, который вызывает определенные противодействия, он нуждается в управлении и, в частности, стратегическом подходе. Поскольку изменения касаются всех основных организационных составляющих, включая структуру кадров, занятость, квалификацию, технологию, оборудование, продукцию, рынки сбыта, то, соответственно, исходным моментом повышения конкурентоспособности выступает разработка стратегии такого повышения с учетом всех аспектов содействия и противодействия. Дальше проводится работа по разъяснении целей и конечных результатов, направленная на преодоление сопротивления изменениям.

Процесс повышения конкурентоспособности нуждается в учете специфики взаимосвязи как между элементами организации, так и с их окружением, и представляет собой процесс принятия решений (включая цели, методы, планы) по достижении целей повышения конкурентоспособности. При этом менеджмент предприятия должен:
- объективно оценивать существующее положение организации;
- определять концепцию повышения конкурентоспособности;
- доводить необходимость изменений;
наглядно представлять и объяснять ожидаемые результаты совершенствования деятельности.

Закордонні компанії та країни вже десятки років активно реалізують різноманітні програми, спрямовані на покращення ринкового положення конкретних підприємств і країн, розв’язання їх внутрішніх проблем та формування стійких конкурентних позицій.

Так звані нові індустріальні країни (Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур тощо), застосовуючи цілеспрямований державний вплив на розподіл та використання інвестиційних ресурсів, на пропорції накопичення та споживання, на формування та розвиток факторів виробництва, і в першу чергу інтелектуального й трудового потенціалу, досягли надзвичайних успіхів у розвитку промислової та непромислової сфер, зайняли чільні місця у міжнародному поділі праці та масово реалізують свої товари у багатьох країнах світу. Провідні індустріальні держави задля утримання лідируючих позицій на світових ринках розробляють і впроваджують галузеві та регіональні програми підвищення якості продукції, продуктивності та конкурентоспроможності. Намагаються не відстати від них і наші сусіди, зокрема, найбільший і найпотужніший, – Росія. Читать полностью »

Підвищення конкурентоспроможності кожного окремого підприємства є результатом не тільки локальних дій на мікроекономічному рівні (тобто – на рівні власне цього підприємства), але, значною мірою, і наслідком активізації діяльності щодо підвищення конкурентоспроможності на галузевому, регіональному, державному рівнях. Загальновизнано, що основою конкурентоспроможності країни є конкурентоспроможні національні підприємства. Саме компанії є основою для створення національного багатства. І, за великим рахунком, думати про конкурентоспроможність компанії, за інших рівних умов, повинні її власники і менеджери. Проте окремі компанії формують ланцюжки зв’язків, які тягнуться від постачальників і суміжників до транспортників, сфери послуг, споживачів, мас-медіа й навіть громадянського суспільства. Успіх компаній у конкурентоспроможності багато в чому визначається різноманітними векторами в корпоративному й соціальному середовищі. Саме тому конкурують і нації (країни) в умінні ефективно таке середовище створювати. Країни конкурують і тому, що глобальні ринки сьогодні відкриті й мобільні, а нові технології та глобалізація роблять їх не лише відкритими, прозорими, а й мінливими. Читать полностью »

Заданиями Total Quality Management является постоянное улучшение качества путем регулярного анализа результатов и коррекции деятельности, стремления к полному отсутствию дефектов и снижения непроизводственных расходов, обеспечения конкурентоспособности и завоевания доверия всех заинтересованных групп за счет использования передовых технологий, гибкости, своевременных поставок, энергии коллектива.

Целью Total Quality Management является достижение долгосрочного успеха путем максимального удовлетворения запросов всех групп, заинтересованных в деятельности компании. В понятие «заинтересованные стороны» входят люди или группы, заинтересованные в успехе деятельности организации. К ним принадлежат потребители, владельцы, рабочие, поставщики и общество, но и ряд случаев может принадлежать и другие стороны.